Феєрія мандрів

Збережені в поколіннях: скарбниця ремесел України

Україна – це країна з багатою культурною спадщиною, де народні звичаї та традиції є невід'ємною частиною ідентичності. Серед цього багатства особливе місце посідають народні ремесла, які, незважаючи на стрімкий розвиток сучасних технологій, не тільки збереглися, але й продовжують жити та розвиватися. Це не просто відгомін минулого, а жива історія, що передається з рук в руки, від серця до серця, від покоління до покоління, формуючи нашу автентичність. Різноманітність та краса українських ремесел вражають уяву. Вироби з дерева, глини, металу та багатьох інших матеріалів, вишивка, плетіння, ковальство, різьблення по дереву – це лише невелика частина того багатства, що формує неповторний колорит української культури. Саме в цих ремеслах живе душа України, і наш обов'язок – зберегти її для нащадків.

Цього року ми продовжимо мандрувати нашою країною, щоб віднайти і зберегти скарби української культури – народні ремесла. Кожен регіон України має свої унікальні традиції, що відображаються у різноманітних ремеслах: від вишуканої вишивки до майстерного гончарства, від різьблення по дереву до плетіння з лози... Це буде справжня подорож у часі та просторі, де ви зможете познайомитись з ремеслами наших предків, дізнатися, які інструменти вони використовували, які матеріали обирали та які символи вкладали у свої вироби. Разом дослідимо, як історичні події, географічні умови та місцеві звичаї вплинули на формування того чи іншого ремесла. Дізнаємося про символіку орнаментів, значення кольорів та матеріалів, що використовуються у виробах. А ще побачимо, як ці давні традиції оживають у сучасному світі. Як сучасні майстри, надихаючись мудрістю предків, створюють унікальні вироби, поєднуючи традиційні техніки з новітніми матеріалами та дизайном. Відвідаємо майстерні, де народжуються сучасні інтерпретації традиційних українських виробів, і дізнаємося, як ці вироби знаходять своє місце у сучасному житті. Ми переконаємось, що українські народні ремесла – це не просто минуле, а наше спільне майбутнє. Адже саме в них криється сила і душа нашого народу. 

Гончарство - найдавніше ремесло України

Наша мандрівка у дивовижний світ українських ремесел розпочнеться з найдавнішого – гончарства.

Гончарство — виготовлення керамічних виробів з гончарної глини: посуду, кахель, іграшок, прикрас, сувенірів тощо. Глина, як вихідний матеріал, відзначається надзвичайною пластичністю та м'якістю, що дозволяє легко формувати з неї різноманітні вироби. Проте, після термічної обробки – випалу при високій температурі близько 900 градусів Цельсія – вона зазнає кардинальних змін, перетворюючись на міцний та довговічний матеріал, здатний зберігати свою форму протягом століть. Хоча глина є основним матеріалом у гончарстві, проте її різновиди суттєво відрізняються. Наприклад, для виробництва порцеляни використовують каолін – надзвичайно пластичну та дрібнозернисту глину. А для створення міцних та довговічних виробів часто застосовують червону глину. Відповідно, вибір глини залежить від бажаних властивостей кінцевого продукту.

Ще задовго до нашої ери, у часи мезоліту, на території сучасної України люди вже опанували мистецтво гончарства. Проте найбільше збережених пам’яток цього мистецтва є з часів трипільської культури (приблизно між 5500 та 2750 роками до нашої ери). Хоча коріння цього ремесла сягають глибини століть, воно й досі залишається актуальним. Українська земля, багата на глину, стала ідеальним місцем для розвитку гончарства. Гончарі первісних часів ліпили свої вироби вручну і обпалювали на відкритому вогні або в звичайних печах. Вони обліплювали камінь або дерев'яну основу невеликими шматочками глини, товщина яких не перевищувала товщину пальця, або ж формували посудину, обкручуючи глиняну стрічку по спіралі. Поступово, шар за шаром, вони виліплювали та вдосконалювали форму виробу. Отримані вироби мали конусоподібну форму з товстими стінками та гострим дном, часто без плавних ліній та чіткого силуету. Все кардинально змінилося після винаходу гончарного колеса. 

Перше гончарне колесо з'явилося ще в IV тисячолітті до нашої ери, але спочатку воно було простим ручним пристроєм, що обертався досить повільно. Згодом, у середньовічні часи, гончарне колесо зазнало значних змін. Було винайдено колесо з ножним приводом, що дозволяло значно збільшити швидкість обертання. Цей винахід став справжньою революцією в гончарстві, оскільки відкрив нові можливості для майстрів, дозволивши їм створювати більш тонкостінні, симетричні та різноманітні вироби.

Техніки декорування готових виробів в гончарстві

Декорування є важливою частиною гончарного мистецтва, що дозволяє майстрам виразити свою індивідуальність, зберегти традиції та створити унікальні витвори мистецтва. Саме завдяки декоративним елементам кожен виріб стає унікальним і неповторним. Існує декілька технік декорування кераміки, кожна з яких має свої особливості та дозволяє створювати різноманітні ефекти. Ось деякі з найпоширеніших: глянсування, ритування, ріжкування, штампик, фляндрування, ліплення. Розглянемо детальніше особливості кожної з цих технік. Для створення візерунків використовували техніку ритування, яка полягала у вишкрябуванні поглиблень на глині за допомогою тонкої дерев'яної палички або цвяха, немов писали олівцем. Шляхом полірування сухої глини гладким каменем досягали блискучого ефекту та створювали декоративні елементи у вигляді ліній та смуг. Цю техніку називали глянсуванням. Техніка ріжкування передбачала використання спеціального інструмента – ріжок, який наповнювали ангобом (фарба на основі рідкої глини ). Через вузький отвір у кінці посудини, обладнаний гусячим пером або скляною трубочкою, тонким потоком наносили кольорову глину на поверхню виробу. З часом ріжок замінили на зручнішу гумову грушу. Фляндрування полягало в тому, що гострим інструментом з’єднували кілька смужок різнокольорового ангобу, створюючи ефект мармурових розводів у вигляді чітких зигзагів.

Сучасне гончарство розрізняє чотири основні види виробів за їхнім призначенням. Посуд побутовий - це найбільш поширений вид гончарних виробів. До нього належать різноманітні предмети для приготування та споживання їжі: тарілки, миски, горщики, чашки, глечики тощо. Сакральні предмети - ця категорія включає в себе вироби, пов'язані з релігією та духовністю. Це можуть бути ікони, свічники, хрести, підсвічники та інші релігійні атрибути. Гончарні іграшки – це не тільки забавка для дітей, але й частина культурної спадщини багатьох народів. Вони можуть бути зображенням тварин, людей, казкових персонажів. Предмети для житла та його обладнання - вироби, які використовуються для облаштування інтер'єру: вази, свічники, кахлі, підставки для квітів тощо.

Символіка української кераміки: глибина традицій

Українська кераміка – це не просто вироби побуту, а й справжнє мистецтво, що несе в собі глибокий символічний зміст. Орнаменти, що прикрашають глиняні вироби, – це цілі історії, пов’язані з віруваннями, повсякденним життям і прагненнями наших предків. Сонячний символ: cонце – це символ життя, тепла, світла і родючості. На кераміці його зображували у вигляді кола, зірки, сварґи. Рослинні орнаменти: квіти, дерева, колоски – символи росту, відродження, зв’язку з природою. Геометричні орнаменти: трикутники, ромби, квадрати – символи землі, води, вогню, повітря, а також безкінечності і гармонії. Зоoморфні (тваринні) орнаменти: птахи, коні, олені – символи свободи, сили, мудрості. Антропоморфні зображення: люди, які займаються повсякденною діяльністю, – символи життя, праці, спільноти. Кожен регіон України має свої особливості гончарства, що проявляються у виборі глини, формі виробів, орнаментах та кольоровій гамі.

Опішня – серце українського гончарства

Хоча кожен куточок України, де процвітало гончарство, мав свої неповторні техніки та стилі, саме Опішня, старовинне козацьке містечко Полтавської області, стала своєрідним символом цього ремесла. Вироби місцевих майстрів ще з кінця XIX століття здобули визнання в Європі, викликавши інтерес серед колекціонерів. Важливим кроком у розвитку гончарської справи стало відкриття в Опішні у 1894 році першого на лівобережній Україні профільного навчального закладу – Земської зразкової гончарної майстерні. Цей заклад відіграв значну роль у підготовці кваліфікованих майстрів та поширенні знань про гончарство. Гончарство в Опішні – це не просто ремесло, а спадщина, що передається з покоління в покоління.

Унікальний світ опішнянської кераміки

Опішнянське гончарство вражає своєю багатогранністю, проявляючись у різноманітних стилях, функціональному призначенні та художньому оформленні. Традиційно в Опішні виготовляли як повсякденний, так і святковий керамічний посуд. Його легко впізнати за тонкими стінками та характерним дво- або триколірним розписом, що складається з кривих ліній, рисочок, крапок, а також рослинних орнаментів, які зображують квіти, листя, ягоди та віночки. Однією з відомих місцевих технік розпису є фляндрівка, що надає виробам особливої витонченості. У колірній гамі таких орнаментів переважають поєднання білого, червоного, зеленого та коричневого кольорів з невеликими вкрапленнями чорного. Для нанесення розпису використовують ангоб часто іншого кольору, ніж основна глина виробу. Після розпису ангобом виріб покривають поливою – склоподібною речовиною, що надає йому блиску та захищає від вологи. Важливо зазначити, що традиційна опішнянська кераміка часто залишалася нефарбованою, зберігаючи природний колір глини, або ж використовувалися природні тони глини без додаткового розпису. Таким чином, опішнянський розпис поєднує в собі як мальовані орнаменти, так і природну красу глини.

Особливою гордістю опішнянських майстрів є керамічна скульптура малих форм. Ці вироби, зліплені з окремих гончарних деталей, розписані або оздоблені фактурним ліпним декором та кольоровими поливами, зображують вершників, коників, молодиць, парубків та різноманітні композиції з фігур людей чи тварин. Не менш різноманітні й дитячі глиняні іграшки: кізочки, рибки, круторогі баранчики, свинки, гривасті леви, півники, коники та іграшки-пищики. Декоруванню таких виробів приділяється особлива увага. Вони вирізняються композиційною яскравістю, розмаїттям форм, оригінальними технічними прийомами, багатством орнаментів та витонченістю й гармонією кольорових поєднань.

У лютому 2018 року опішнянську кераміку було включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

Найбільший музей гончарства в Україні

Саме в Опішні знаходіться Найбільший музей гончарства в Україні. Його було засновано 11 березня 1986 року, головною метою якого стало збереження та поширення знань про традиційне українське гончарство. Від моменту свого створення музей провадить активну діяльність зі збору та демонстрації унікальних зразків української кераміки, сприяючи таким чином збереженню цього важливого елементу національної культурної спадщини. Музей став важливим осередком для дослідження, вивчення та популяризації гончарства, демонструючи багатство та різноманітність українських керамічних традицій. У 2001 році музей отримав статус національного, що стало офіційним визнанням його вагомого внеску у збереження та збагачення культурної спадщини України. Колекція музею налічує понад 60 000 експонатів глиняних виробів з усіх регіонів України.

Сьогодні музей не просто зберігає історію гончарства, а й активно популяризує його в Україні та за кордоном, об'єднуючи традиції минулого з сучасними тенденціями. Музей активно залучений до міжнародних проєктів, гідно представляючи українське гончарство на світовій арені та сприяючи культурному обміну.

Сьогодні, незважаючи на розвиток промислового виробництва, гончарство продовжує жити та розвиватися. Завдяки зусиллям майстрів-ентузіастів, музеїв та культурних центрів, традиції української кераміки не лише зберігаються, але й збагачуються новими ідеями та техніками. Нехай живе та процвітає давнє ремесло наших предків, нехай лунає по світу слава про українських майстрів-гончарів! Збережемо нашу культурну спадщину разом!

А ще пропонуємо спробувати свої сили і продемонструвати знання, взявши участь  у вікторині "Скарби українського гончарства"