Феєрія мандрів

Барви рідного слова

Мова лісового народу

Зелені поля і безкраї ліси, 

Чарівна земля у льонах і у житі, 

Немає ніде більш такої краси, 

Лише на Волині в нас душі зігріті.

Віталій Назарук

Сьогодні, продовжуючи тему українських діалектів, ми зануримось в атмосферу Волині. Мова піде про маловідомі говіркові слова, поширені у цьому краї. Волинь – один із найдавніших регіонів України, перша згадка у літописах датується ще XI століттям. Свого часу до складу цього краю входили території кількох сучасних українських областей, а також нинішніх Білорусі та Польщі. Тому логічним є те, що волинський говір — один із старожитніх діалектів, що належить до волинсько-подільської групи говорів південно-західного наріччя. Волинський говір поширюється на територію південних районів Волинської, Рівненської, Житомирської та північних районів Львівської, Тернопільської, Хмельницької і Вінницької областей.

"Кожне селце, інше слівце"

Загалом звуковий склад мови волинського говору не дуже відрізняється від літературної вимови. Проте, все ж таки збереглись дуже оригінальні риси, певні закономірності поєднання звуків. Слід, зауважити, що це уособлена картина. Як кажуть самі жителі Волині: "Кожне селце (село), інше слівце." Тобто навіть в сусідніх селах в мові можуть бути свої відмінності.

В Волинському говорі звуки Е, А та І доволі тісно дружать. Часом А переходить в Е, наприклад: взяв - взєв, дякувати - дєкувати, дівчата - дівчєта. А от ненаголошене А переходить в І, наприклад: тягар - тігар, одягались - одігались, як- їк. Ще одна помітна риса - "укання". Ненаголошене О часто переходить в У, наприклад: коровай- курувай, сокири - сукири, лопата - лупата, колись - кулись.

Не можна не згадати любов волинян до протетичних голосних, вони додають їх всюди. Одразу пояснення, протетичні голосні - це звуки, які вставляються на початку слова для зручності вимови. На Волині кажуть гоко, воко - око, гонук - онук, вучила - учила.

А ще волиняни, як і гуцули люблять "гікати", "кікати" і "хікати", але в зовсім інших ситуаціях, часто це в закінченнях множини. Наприклад: рокі - роки, мурахі - мурахи, ставкі - ставки.

І ще запам'ятайте, звук Р у цьому регіоні завжди твердий, тобто не бурЯк, а бурАк, не сварЯтся, а сварАться.

Як будуються слова?

Є декілька цікавинок. Часто можна натрапити на застарілі слова, які або зовсім не вживаються в сучасній мові, або вживаються дуже рідко.

Наприклад, нестягнені форми прикметників: зелена - зеленеї, гарна - гарная, вечірня - вечірняя тощо. Займенники дуже різних форм, наприклад: цей, cей, сьой, гето, міні, тутека, отово, їх. Префікс ВІД завжди заміняється його старішим відповідником ОД: віддати - отдати. Різноманітно звучать числівники, особливо, один і чотири. Один - годин, удин, оден, єден, єдин, їдна. Чотири - четири, штири. Давня фома наказового способу дієслова: не ходіте, не топчіте, скажіте, одчиніте. Взагалі, яскравим фрагментом говіркової лексики Волині є говіркові дієслова, вживані для називання поведінкових особливостей людини, окремих особливостей зовнішності. Ми приділили особливу увагу саме цим словам і створили вікторину "Говори Волині", в якій ви можете взяти участь, дочитавши статтю.

А тепер цікаві волинські слова, які можна додати до свого сленгу і збагатити свою мову: духенка - сукня с довгими рукавами і комірцем, кабацік - піджак або жилет, джиґа - короткий чуб, степір'я - зелена цибуля, фанаберії - примхи, баюра - калюжа, мерва - безлад, бусько - лелека. В волинському говорі є цікаві назви квітів: верґінія - жоржина, капуцини - айстри, нюхтики - ногітки, цюприки - чорнобривці, стапизяки - зарості. А так як Волинь - це край боліт і лісів, тому й не дивно, що слів пов'язаних з лісом і болотом набагато більше, ніж у літературній мові. Натра, гуща, пуща, хащавина - старий, густий ліс. Хвійник, борок, сосняк - молодий сосновий ліс. Безна - непрохідне, глибоке болото. Драгва - іржаве болото. Несцьока - болото, яке ніколи не висихає. Бочка - заросле травою болото.

Справжня жива мова, якою розмовляли волиняни 100 років тому

Волинські особливості молення дуже яскраво представлені в романі "Століття Якова" сучасного українського письменника Володимира Лиса. З мовознавчої точки зору книга цікава вживанням справжнього волинсько-поліського діалекту, який досі активно вживають у цих краях. І ще хочеться згадати про Лесю Українку. Хоча в своїх творах вона пропагувала насамперед літературний варіант української мови, проте народилась і виросла вона саме на Волині, тому все ж таки час від часу вона використовувала цікаві волинські діалектизми. Наприклад, в оповіданнях "Така її доля", "Одинак", "Лісова пісня" .

Підводячи підсумки, закликаємо плекати діалекти, фіксувати і зберігати їх поки є ще люди, що говорять говірками, адже це є наша самоіндифікація, як українців загалом.

 Лишаю посилання на словничок цікавих волинських слів.

 І обов'язково візьміть участь у  вікторині "Говори Волині".