Барви рідного слова
Бойки - самобутні українці з Карпат
Їхній Бог - то свобода,
Їхнє життя - то взаємоповага.
Їхня філософія - то самодостатність
Їхня зброя - правда...
Нині, як ніколи, хочеться зануритися у світ природи, вдихнути на повні груди чисте гірське повітря та милуватись неймовірними краєвидами Карпатських гір. Тож без вагань відправляємось у подорож до автентичного гірського району, який називається Бойківщина. Це особливий, неймовірно давній та красивий куточок України. Цікавими є його історія, давня народна архітектура, мистецтво, звичаї та побут.
Бойківщина зайняла центральну частину Карпат, простягається від річок Лімниця і Тересва на сході до річок Уж і Сян на заході, охоплює гірські райони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей. Основні міста нинішньої Бойківщини це Турка, Воловець, Сколе, , Старий Самбір та Самбір, Міжгір’я, Дрогобич, Борислав, Долина, Калуш, Стрий та інші. Походить від назви населення регіону — бойки, найзагадковішого народу українських Карпат.
Бойки є одними із найбільших за чисельністю гірських етнографічних груп. Але при цьому, їх походження ще й досі залишається однією з найбільших загадок для дослідників. Генеологія цих українських горян загубилась глибоко у століттях. Хорватська дослідниця Н. Клаіч писала: "На бойків було витрачено більше чорнил, аніж їх було самих". А достеменно сказати: хто такі бойки, де їхнє коріння і чому вони так називаються, не можуть і сьогодні.
За найпоширенішою версією, племя «бойки» походить від назви кельтського племені бойїв, яке проживало на території сучасної Чехії та Австрії в пізньоантичні часи. Є теорія, що це нащадки білих хорватів, слов'янського племені, що селилось в Українських Карпатах в V-X століттях. А ще в Словаччині бойків називають "пуйдяками", оскільки вони говорять "пуйдемо" замість "підемо".
Хто такі бойки
Про них кажуть, що то дуже вперті і характерні люди. Власне, гірському населенню завжди приписували “тяжкий” характер, цьому сприяли соціальні умови життя. Вони небагатослівні, забобонні, обережні з незнайомцями, практичні, байдужі до прикрас і яскравих кольорів та й взагалі не дуже чепурні. Наприклад, порівнюючи з гуцулом, стриманий бойко виглядає якось сірувато. Проте, нудними і буденними бойки здаються лише на перший погляд. Насправді ж у бойків є свої самобутні пісні, музика та танці. Взагалі, бойки змогли зберегти свою унікальність і відданість своїй культурі. Тому їх вважають найбільш «чистим» українським етносом на Заході нашої держави.
Як звучить бойківський говір?
А тепер про говір - він дуже цікавий і особливий. Він належить до південно-західного наріччя української мови. Одна з найбільших особливостей, це те, що в ньому збереглось досить багато архаїчних, тобто давніх рис української та праслов’янської мов. А все тому, що бойки – найбільш закритий з українських горян народ і надзвичайно маломовні, через що й зазнали найменше чужих впливів. Бойківський діалект має фонетичні, граматичні та лексичні особливості, які й досі використовують жителі регіону. Про основні з них і поговоримо.
Бойківський говір є говором з рухомим наголосом, тобто наголос може ставитися в будь-якому складі слова. Це відрізняє говір бойків від говору їхніх сусідів - лемків і гуцулів.
Характерна фонетична риса не тільки для бойківського діалекту, а взагалі характерна для мешканців Західної України, це специфічний звук И, який наближається до звуку Е і навпаки: сИло, жИнити, вИсілля, тИпер. Іноді, бойки не розрізняють м'якості звуків Т, Ц, Р, наприклад: спиТ ( спить), видиТ ( видить), десяТ (десять), хлопеЦ (хлопець). Дуже помітно, коли В стоїть після голосних, він перетворюється УВ або У: робиУВ, УВеселка, діУВка. Шиплячі часто зберігають свою м’якість: чЯс (час), жЯль (жаль), шЯпка (шапка), тощо. А ненаголошений У у словах звучить, як О: вередОвати, викопОвати. Збереження звукосполучення ДЖ, раніше у праслов'янській казали меДЖа, а не межа, чуДЖий, а не чужий, пряДЖа, а не пряжа, от і бойків досі так говорять.
Будова слів
На Бойківщині часто можна почути форму ТЯ, замість тебе, Ти, замість тобі, МИ, замість мене, наприклад: "Йди ще раз, бо ТЯ шляк трафи, як візьму ТІ ґралі, я ТИ кажу, як ТИ зара дам." Іменники жіночого роду закінчуються на –ОВ: голов, церков. Також часто зустрічається у вимові давнє закінчення двоїни –МА, коли йдеться про парні предмети, тобто два предмети: кіньма, волома, грошма, братома. Ще збереглись давні форми дієслів минулого часу: носилоСЬМО, носилиСТМЕ, носилАМ, малиСЬМО. А ще перед дієсловами часто вживається займенник СЯ: я СЯ верну, я СЯ намалюю. Ще хочеться згадати про займенники ТОТА, ТОТІ, ТОТО, вони означають той, та, те: " Я тото любила.", "Я співала попри тото." Назви церковних свят закінчуються на –Я: Дмитря, Михайля, Йиля.
А ми продовжуємо збагачувати свою мову, тому пропоную цікаві слова бойківського діалекту: бандура - дурень, бриніти - муркати, галька - нижня спідниця, година - погода, загаяний - забруднений, лопата - гора гора, майдан - галявина, вереділь - той хто вередує, вивірка - білка, гопнути - впасти, морочиголова - брехун, нанарік - через рік, довбуш - барабанщик. Також є цікаві вигуки "АЯ" - це значить "та ну" ( вигук недовіри) або "АДИ" - "ти ж подивись". А ще збереглось багато цікавих та архаїчних слів, які називають предмети побуту: шата - одяг, партиця - стрічка. У говорі бойків зустрічаються не чисельні запозичення з неслов’янських мов: мадяризми (слово або вислів, запозичені з угорської мови): ґазда, ипен, кельтувати, твар, теньґий. Або германізми ( слово, його окреме значення, вислів тощо, запозичені з німецької мови ): геблик, трафи.
Що почитати?
Бойківським говором писали свої твори Юрій Кміт на Галичині та Лука Дем’ян на Закарпатській Верховині. Щедро насичена бойківською лексикою рання творчість Івана Франка. Наприклад, збірки "Бориславь" і "Галицькі образки". Ритм бойківської говірки присутній у творах І. Вагилевича, М. Устияновича, І. Филипчака, Є. Титикайла, В. Фединишинця, Г. Пагутяк.
Лишаю посилання на словничок цікавих бойківських слів.
І обов'язково візьміть участь у вікторині "Як "бойкають" бойки ".
Це буде цікаво!
Немає коментарів:
Дописати коментар