Феєрія мандрів

 

Барви рідного слова

 "А бодай би тобі добре було!"

Про галицький діалект

А ми продовжуємо пізнавати діалекти мальовничої України, що так дивують своєю оригінальністю. Цього разу зупинкою нашої подорожі стане загадкова Галичина. Галичина — історичний регіон західної України, займає території сучасних Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (крім північної частини) областей України. Назва «Галичина» походить від містечка Галич — столиці Галицького князівства. З XIII століття історичним, політичним та культурним центром краю прийнято вважати місто Львів. Ні для кого не секрет, що Львів, окрім унікальної архітектури та звичаїв, має ще унікальну мову – галицьку "ґвару" (наддністрянський говір), свій неповторний і колоритний діалект.

З історичних причин в Галичині сформувався особливий діалект української мови. Українці Галичини проживали по сусідству з поляками і постійно чули польську мову, тому галицький діалект має багато спільного з польською мовою і дуже відрізняється від сучасної української літературної мови та має цілий ряд самобутніх характерних особливостей.

Головні особливості галицького говору

Найперше, це відмінний словниковий склад мови. У говорі багато слів, що не увійшли до сучасної літературної типу: верем'я - гарна погода, вергати - кидати. Багато запозичення з деяких іноземних мов. Наприклад, з польської мови до наддністрянських говірок були запозичені слова варґа -губа, варґатий - губатий, , відельці - виделка, гарбата - чай, дзюра - діра, запалка - сірник, застрик - укол, тощо. Найпомітніша та найхарактерніша фонетична особливість галицького діалекту це так зване “укання”, заміна звуку О на У. Наприклад: гоУлубка, кУжух, сУбі, Упшето. В меншій мірі присутня зміна ненаголошеного голосного Е в І (И) після м'якого приголосного. Ще одна особливість говірки, яка одразу кидається у вічі, це наявність протетичного приголосного В перед о, у та і : воріх (оріх), вогірок (огірок). У деяких випадках на місці протетичного В постає Л: лотава (отава), локунь (окунь).

Словотвір

Специфіку наддністрянського говору у граматиці творить набір закінчень і засобів формотворення словозмінних частин мови. Слова галичани часто переробляють на свій, тільки їм зрозумілий, лад. Займенники ми, мі, ті, ти, си, ма, та, са замість мені, тобі, собі, мене, тебе,себе. Також скорочення займенників Го - його, Му - йому. В іменниках досить часта помітна зміна роду: адрес, а не адреса, аспірина, а не аспірин. В прикметниках заміна закінчення євий і −евий на йовий: дійовий, а не дієвий, помаранчовий, а не помаранчевий, тощо. Вживання частки СЯ перед дієсловом: ся вмиваю, ся веселю, щось ся стало. Для вираження болю, страху або захоплення типове часте вживання сполуки “та йой”, з якої галичанин може починати майже кожне речення. Тому галичан часто називають “тайойками”.

Галицькі "міцні слова" та вирази

Лайка і прокльони належать до оригінального витвору галицького говору і мірою своєї оригінальності не мають аналогів у жодному іншому регіоні України. За допомогою таких слів та виразів можна демонструвати свій емоційний стан. Якщо галичанин хоче аби опонента спіткала якась халепа, він скаже: "най би тя качка копнула!", "най би ти скис!" або "най би тя підняло і гепнуло!" , "А щоб на тебе кицька чхнула!" Якщо треба вказати напрямок руху для об’єкта невдоволення, то кажуть: "йди до дідька!", "йди до чорта лисого!", "згинь до дідька!".А от, якщо інтелектуальний рівень співрозмовника близький до нуля, то використовують такі порівняння: "дурний, як сало без хліба", "дурний, як сто пудів диму", "бевзь бевзем", "дурнуватий помідор". Виразити своє здивування якоюсь персоною можна колоритними порівняннями: «вбралася, як звізда вертепна», «така гарна, як свинє в дощ», «такий до діла, як свиня штани наділа».

А тепер цікаві галицькі слова, які можна додати до свого сленгу і збагатити свою мову: криївка – підземне сховище, кобіта – жінка, зимно – холодно, файно – добре, здибанка – зустріч, шпацирувати – прогулюватись, бздура – дурниця, ґоноровий – гордий, батяр – хуліган, алярм – тривога, дзигаро – цигарка. Зазвичай, у Львові форма ввічливого звертання "пан" або "пані". Проте не ображайтесь, якщо вам скажуть "файна кобіта", адже це "гарна жінка". А от якщо до вас звертаються "шановний", то є не добре, можливо, зараз битимуть.
І декілька висловів, які зрозуміють тільки у Львові. "Маю з собою парасолю" - дощу точно не буде, "давайся чути" - та мені байдуже, "наразі дякую" - піду пошукаю щось ліпше, "вбрав світлі сподні" - буде дощ, навіть якщо зараз чисте небо.

Що  почитати галицькою?

Роман "Фелікс Австрія" сучасної письменниці Софії Андрухович. В мові роману присутні численні галицькі діалектизми, які спочатку сприймаються складно, але з розвитком історії дедалі сильніше хочеться виписати слова, на кшталт "ґаздині", і використовувати їх у житті. 

"Галицькі оповідки діда Тео" Теодора Лозинського. У книзі подається розгорнута і докладна картина життя Галичини від початку ХХ століття до початку нового тисячоліття. Деталі і колорит галицького життя підсилює специфіка наддністрянського діалекту. 

Львівська ґвара, і зокрема лайка, відображені у таких творах, як “Ліва кампа” П. Марійчина, “Вулиця” Б. Нижанківського, “Грачі” їв. Керницького, “Яндрусів” І. Франка, у серії оповідок Д. Бандрівського.

Звісно дуже важко охопити всю красу та різноманітність цікавих рис галицького діалекту у невеликій статті, тому пропоную посилання на словничок галицьких  говірок.

А ще пропонуємо спробувати свої сили і продемонструвати знання, взявши участь  у вікторині "Про що говорять галичани?"