Феєрія мандрів

Барви рідного слова

Словничок степового діалекту

Мов пустеля неоглядна,

Степ пожовклий восени.

Мов пісок, рудіють трави,

Не шумлять уже вони.

                             Олександр Олесь

Сьогодні ми поговоримо про найбільший за територією поширення і найпізніший за часом формування степовий говір. Степовий охоплює велику територію півдня України. Він активно формувався впродовж 17-19 століть на середньонаддніпрянській і слобожанській діалектичній основі. У той час південь України заселявся звідусіль: з інших українських земель, із-за кордону. Тому мовлення постійно асимілювалося, а його стрижень, ( науковці його називають діалектною нормою) формувався за певними закономірностями, відмінними від інших. У різний час зазнав впливу російських, болгарських, молдавських, частково — сербських, грецьких, німецьких говірок. Зараз цей говір поширений в південних районах Кіровоградщини, Дніпропетровщини, Миколаївщини та Одещини, а також у Запорізькій, Донецькій та Херсонській областях. У складі степового говору виділяють говірки: східностепові, західностепові, південнобесарабські. Проте ви пам'ятаєте, що ми розглядаємо найхарактерніші ознаки діалекту.

Головні особливості степового говору

Фонетика

Особливість степового говору полягає в тому, що спецефічних ознак,  властивих тільки йому, в нього відносно небагато. Фонетичну систему степового говору характеризують такі риси. Помірне укання — переважно перед складом з наголошеними І, У (тоубі, зоузуля). Протиставлене «окання», що утворилося як похідне явище від «укання» ( одова - удова, бомага - бумага, очитель - учитель). Зрідка понижена вимова звуку І, який наближається до звуку И (фігура-фигура, шість - шист). Пом’якшена вимова Ч ( курчя, чюжий, нічь). Звук Р вимовляється по різному: може бути м'який (гряд, лікарь, базарь), а може бути твердим (гарачий, зора). Заміна звуку Ф на ХВ, Х і навпаки ( форий - хворий, фіст - хвіст, туфлі - тухлі, мікрохвон - мікрофон). Відсутність в окремих словоформах чергування приголосних г, к, x з шиплячими і свистячими приголосними ( дорога - на дорогі, а не на дорозі, як в літературній мові). Заступлення м'якого звуку Т на м'який звук К в окремих словах (тісно - кісно, тісто - кісто). Слід зазначити, наголос у степовому говорі динамічний, в поодиноких словоформах спостерігаємо пересування наголосу (мóго, твóго, сорокови'й, хворóст).

 Морфологія

Граматична будова степових говірок, порівнюючи з іх фонетичною системою, має значно більше місцевих відмінностей. Найбільш виразно виступають морфологічні риси. Наприклад, збереження двоїни, тобто є однина і множина, зазвичай, а у степовому говорі ще й двоїна ( дві корзині). Відсутність приставного Н у займенниках (коло єї - коло неї, на йому - на ньому). Використання деяких дієслів у множині без кінцевого Ть ( робе - робить, ходе - ходить). Є така приказка про буденність життя " ходе - робе, ляже - спе".

В будові словосполучень та речень спостерігаються певні синтаксичні особливості. Широке використання прислівника де у ролі обставини місця дії замість "куди?" говорять "де йдеш?". Замість сполучника АЛЕ, вживають ТА, А, НО. Широке застосування безприйменникових конструкцій ( тобто будують словосполучення без прийменників), наприклад, "їхати степом", "пливти водою".

Є в нашій мові слова пречудові

У лексиці степового говору міститься багато запозичених слів з мов сусідніх країн. Наприклад, бакай — вибоїна, яма; кабиця — пічка у дворі; кирд — велика отара овець; ґард — "споруда на річці для лову риби"; кирган — лодник на березі річки, озера для зберігання риби; вада — рівчак для поливання городини тощо.

А тепер цікаві слова степового говору, які можна додати до свого сленгу і збагатити свою мову: в цьому регіоні майку називають сукнею, а кнут – рибою, літню чоловічу сорочку - бобочкою, глуху околицю - белебена, нігті - паністі, крупну черешню - черех, а абрикос-дичку - дзендзері, вино із суміші винограду та яблук – молотком, а дитячу соску – дудкою, худу людину - сухібздя або худорба.

Не треба боятися діалектних слів, використовуйте їх у живому спілкуванні та у побуті. Лишаю посилання на словничок цікавих слів степового говору.

 

Слово з півдня

Із степовою Україною пов’язані життя і творчість корифея українського дра­матичного мистецтва Івана Карпенка-Карого. В його п'єсах відображена жива мова різних верств тодішнього українського суспільства, широко використовується розмов­но-побутова мова селян, у якій досить виразними постають риси рідних для письменника степових говірок. Діалектизми в мові творів І. Карпенка-Карого виконують певну стилістичну роль — служать засобом мовної характе­ ристики персонажів і створюють місцевий колорит. Риси степових говірок певною мірою відображені в мові творів Марка Кропивницького (1840-1910), який народився в с. Бежбайраки на Херсонщині. У своїй творчості елементи степового говору також використовували І. Тобілевич, В. Винниченко, Ю. Яновський й ін.

Трохи про "одеську мову"

Про "одеську мову" ходять легенди. Історично так склалося, що місто Одеса століттями було багатонаціональним містом. Поєднання десятків різноманітних культур у місті створило свою унікальну, колоритну, живу, неповторну, так звану, "одеську мову". Тут ви можете почути слова з самих різних світових мов, і смисловими оборотами, зрозуміти які приїжджим іноді просто неможливо. А от корінні одесити, завдяки особливій інтонації та неповторній мімікі, впізнають один одного буквально з півслова в будь-якій точці земної кулі. Звичайно, одеська говірка поступово змінюється, деякі мовні звороти стають архаїчними, зникають і забуваються. На зміну приходить новий сленг, але особливо колоритні вирази все ще живуть в розмовній мові. Ось, декілька прикладів. "Нє Фонтан!" – один з найуживаніших термінів в Одесі. Цей вислів вживають для відображення низької оцінки якості того чи іншого предмета. Суто одеським вважається і дивне “хімині кури”, яке вживалося стосовно підприємця, котрий пропонує сумнівну угоду або видає відбраковку за товар вищого гатунку. Покупець, котрий сумнівається, міг вимовити щось на кшталт: “Та це якісь хімині кури!”. В стресових ситуаціях нецензурну лексику одесити замінюють висловом "Йокаламене". На особливу увагу заслуговують вигуки, які промовляються з тією самою неповторною інтонаційною тональністю. Простий, на перший погляд, вигук "О!" може охопити в собі практично будь-яке почуття й переживання. Переважно вживається в той момент, коли співрозмовник нарешті переходить до суті питання, до цікавої теми. "Ха!" - "Ви мені будете говорити!", "Ну!" – "і ви мені ще про це розповідаєте?", "а що ви говорите!", "невже?!" Підсилювальна частка "Такі", широко вживається в одеській говірці. "Такі да" – ствердження."Такі нєт"– заперечення. 

Пропонуємо спробувати свої сили, взявши участь у вікторині "Впізнай колоритне одеське слівце." Для вікторини ми обрали слова, які вживали або й досі вживають одесити.