Феєрія мандрів

 

Барви рідного слова

“Красо України, Подолля!”

"Красо України, Подолля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало!"

                  Леся Українка

Сьогодні, продовжуючи тему українських діалектів, ми познайомимось з унікальним регіоном у центрально-західній частині України, що межує з Молдовою - Поділля. Це край з багатою історією, який поєднує мальовничі природні та історичні пам’ятки. Це і зразки мурованої архітектури (замки, палаци, церкви і костели), затоплене село Бакота, а також місто-півострів Заліщики, що свого часу славилося як кліматичний курорт. Назва регіону походить від слів «по» і «дол» («дол» - нижня частина; поселення в річковій долині). У Поділлі – люди селилися «по долу», тобто в долині між річками Південний Буг і Дністер.

Говорячи про Поділля, не можна оминути місцевий діалект, яким спілкуються подоляни. Подільський говір - один із говорів волинсько-подільської групи південно-західного наріччя. Подільський говір поширений на території історичного Поділля: у південних районах Хмельницької і Вінницької областей, у південно-західних районах Черкаської області, у західних районах Кіровоградської області, північно-західних районах Миколаївської та Одеської областей. Найбільші міста регіону — Вінниця та Хмельницький.  Історичні умови життя подолян, мали свої специфічні особливості. Тут не було таких інтенсивних переселень, міграцій людей, які були в східних областях України (на Наддніпрянщині, Полтавщині, Слобожанщині тощо), тому, природньо, і не відбулося такого виразного схрещування і зміни діалектів, як на сході. 

Фонетичні особливості

Хочеться зауважити, що як усі діалекти, подільсткий не є однорідним. На заході ми знайдемо чимало рис спільних із сусідніми галицько-буковинськими говірками, а на сході буде багато південно-східних рис. Ось наприклад, в подільському говорі присутні вставні Л та Н після губних: мНясо, мНята.  Така риса притаманна майже по всій Україні і на Поділлі теж. А є такі риси, які 100% визначають подільський говір. Це наприклад, літера Р яка "стверділа" перед голосними, тобто рабий – рябий, расно – рясно, бурак – буряк. Приголосні втрачають дзвінкість перед глухими та наприкінці слів важко - вашко, зуб - зуп, солодкий - солоткий. Характерне усічення літер: бое – боже, мое – може, тое – також, теж. «Знешкодження» апострофа: піра – пір’я, подвіра – подвір’я. Змішування родів: два відра - два відрі. Заміщення літери О літерою Ї: все їдно – все одно, їден – один. Заміщення звука В звуком Ф: кроф –кров,любоф –любов, фчора -вчора, жофтий – жовтий.

Морфологічні особливості

У морфології подільський говір характеризується певними рисами. Відмінювання іменників орудного відмінку мають закінчення -ОЮ: мазь - мазьою, ніч - ночою, піч - печою. А в місцевому відмінку множини слова часто мають закінчення - ОХ: коні - на коньох, груди - у грудьох. Творення форм вищого ступеня прикметників за допомогою суфіксів -ІШЧ: добрий - добрішчий, червоний - червонішний, розумний - розумнішчий. Є ще така характерна риса, яку несправедливо називають суржиком, форми дієслів "ходю", "носю", "приходю" та похідні - в цих випадках не відбувається чергування Д-ДЖ, C-Ш, Т-Ч. Тобто, це регіональна особливість, яка не має нічого спільного з російською мовою. На Поділлі ми можемо зустріти цікаві стягнені, тобто скорочені форми займенників: моя - меї (моєю), своя - свеї (своєю), твоя - твею (твоєю), тощо. Та й різних цікавих займенників взагалі купа: он - гонде, гондички, гондо, гондьо; ось - осьдо, осього; тут - туто, тутого. А серед прийменників можна почути "заким" або "заки" - тобто, поки.

Якою лексикою найбільше дивують подоляни

Характерною особливість говорів Поділля є наявність великої кількості цікавих вузькодіалектних слів, тобто слова, які вживаються тільки в певній місцевості. Наприклад: хай, нехай – най,  мурашки – комарі, лелека – чорногуз, картопля – бараболя, гуня - жіноча свитка, налисники - капусняк та інш. Наприклад частини тіла: баньки - очі, варґи - губи, пагнісці - нігті, писок - рот, кушка - ніс, тощо. Страви: балабони - пончики, гижки - холодець, тісто - макарон, картофляники - деруни. Одяг: ретузи - штани, рубок - хустка, кацавейка - безрукавка, каптур - кашкет. Погода може називатися теж по-різному: ляповиця, сльоповка, моква, сляка, сльота, мерза - дощ, шувирня - завірюха, погодливо - ясна погода. Цікаві назви можна зустріти серед членів сім'ї: братова - дружина брата, братчик - брат, первак - перша дитина, мізинець - остання дитина. Вузькодіалектна лексика зустрічається також у предметах побуту, знаряддях праці, посуді, рослинах та тваринах, тощо.

Цей діалект багатий на різноманітні приказки. Про те що людина голодна можна сказати "Кишка кишці дульку дала", про дурну людину говорять "Голова, як казан, а розуму ні ложки", коли немає чого їсти, то говорять "Ні сала, ні до сала", а якщо хтось робить дурницю, йому відказують "З вас будуть не то люди - кури сміятися ", про ледачу людину скажуть "Як до діла, так і сіла".

Їх надихало Поділля

Будь-яка мова існує у двох вимірах: літературному, який ви можете побачити у книжках, і діалектному, який буде відрізнятись залежно від регіону, в якому ви перебуваєте. Подільський діалект, як стилістичний засіб, у своїх творах використовував Олесь Гончар. Наприклад, у романі про Другу світову "Прапороносці" мова героїв щедро пересипана подільськими говірками. Із Поділля походить поет Микола Бажан (народився в м.Кам'янець-Подільскому), тому в його віршах часто присутня подільська вимова. Усвідомлюючи самобутність подільського слова такі письменники, як Марко Вовчок, М. Стельмах, М. Коцюбинський та інші також намагались зафіксувати пам’ятки живого народного мовлення у збірках своїх праць чи оповідань.

А тепер цікаві подільські слова, які можна додати до свого сленгу і збагатити свою мову: галайбурщина - безлад, вимерзати - насварити, ньоркати - плакати, превелико - дуже сильно, пашталакати - балакати, галамагати - говорити небилиці, телепанка - дитяча гойдалка, соша - шосейна дорога, дурно - безплатно, борше - швидше, коски - коси, тручати - штовхати, відбити бебехи – покалічити, нипати – ходити туди-сюди.

Звісно, дуже важко охопити всю красу та різноманітність цікавих рис подільського діалекту у невеликій статті, тому пропонуємо посилання на словничок  подільської говірки.

Мова жива, коли нею говорять. Говірка жива - коли її люблять, нею пишаються, не соромляться використовувати, коли її розуміють і відчувають як часточку своєї автентики, регіональної неповторності.

Пропонуємо спробувати свої сили, взявши участь у вікторині "Подільська  говірка". Для вікторини ми обрали слова, які вживали або й досі вживають подоляни.