Феєрія мандрів

 

Барви рідного слова

Буковина: її минуле і сучасне

"Буковино, ти зелена, наш карпатський краю

І найкращої земельки в світі я не знаю.

Все у тебе прекраснеє: гори і долини,

Милі зору, ніжні серцю твої полонини."

Завершуючи мовну подорож регіонами нашої прекрасної країни, можна відзначити, що українська мова багата та розмаїта. Особливо колоритними є регіональні діалекти, які вважаються живою, народною мовою. Це ті особливі мовні родзинки, якими відрізняється кожна місцевість.  Дякуємо вам за те, що були з нами впродовж цієї незабутньої мандрівки! Наостанок пропонуємо зануритись в атмосферу Буковини. Це мальовничий куточок на південному заході України, який розташований на українсько-румунському етнографічному пограниччі, між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Сірету. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина) та Румунії (Південна Буковина). Свою назву Буковина одержала від великих букових лісів, що вкривають значну частину її території. Буковина – край багатонаціональний, протягом останніх століть тут проживали і проживають українці, євреї, румуни, молдавани, поляки, німці, угорці, вірмени, чехи та інші. А сама Буковина була під правлінням Золотої Орди, Молдовського князівства, Австрійської імперії та Королівства Румунії. Звісно всі історико-культурні особливості мали вплив на мову і перейняття буковинцями іншомовних слів та їх адаптацію. Основним діалектом регіону є покутсько-буковинський, який поширений ще і на території етнічного Покуття.

Фонетичні особливості

Покутсько-буковинський говір має низку спільних рис із сусідніми наддністрянськими, гуцульськими і бойківськими говірками.  Діалект має багато спільного з румунською мовою і дуже відрізняється від сучасної української літературної мови та має цілий ряд самобутніх характерних особливостей. 

Звук А у ненаголошеній і наголошеній позиціях після м’яких приголосних переходить в Е, И, І: душа - душе, шапка - шіпка та шипка, порядок - поридок, челядь - челидь. Cтвердіння звуків С і Ц у кінці слова та в суфіксах слів: десь - дес, хтось - хтос, хлопець - хлопец, вулиця - вулица та ін. Звук Р навпаки пом'якшують, особливо в іменниках з суфіксом АР: косарь, хабарь, комарь. Оглушення приголосних, тобто втрата голосності у приголосних, які утворюють пари за ознакою дзвінкості/глухості ( д - т, з - с, б - п, ж - ш, г - х(к), дз - ц, дж - ч): роCказати, роCправи, пруТко, свіТки.

 

Морфологічні особливості

Залишки форми двоїни, колись крім однини і множини мовознавці виділяли ще й двоїну, щоб позначити дві особи чи парні предмети: дві руці, дві вікні, дві відрі. Цікавою особливістю діалекту є також утворення ступенів порівняння прикметників за допомогою слів май: май файний, май кращий, май багатший. В буковинській групі говірок поширення дієслівних форм типу ходЮ, носЮ, возЮ. Наявність рухомої зворотної частки СЯ, СІ (СИ) перед або після слів: ся вбрався, ся веселю, щось ся стало. Та підсилювальна частка КО після дієслів: ходи-ко, одягай-ко. В іменниках орудного відмінку форми не вимовляють Й: рукоу, ногоу, тощо.

Вигуки у буковинських говірках

Мовлення буковинців насичене різними модальними частками та вигуками. Вигукова лексика – один з найяскравіших засобів вираження емоційного світу людини. Вигуки, як відомо, належать до найдавніших за походженням утворень слів і виконують функції передачі різних емоцій людини: захоплення, подив, гнів, біль, відчай, задоволення тощо. Серед емоційних вигуків даної говірки хочеться назвати такі діалектні слова: Агі, агій - Тю, тьху, цур тобі!; Вайльо-вайльо - Ой-ой, ой лишенько!; Ара - Ану! Слухай!; Ая - Авжеж, еге! Від таких вигуків утворились дієслова. Наприклад: від вигуків вай і вайльо зафіксовані і дієслова вайкати - стогнати, ойкати, плакати та вайльокатиси – бідкатися. Ще надзвичайно поширені у буковинських говірках вигукові форми слів, які слугують для привернення уваги співрозмовника або, як узагальнені звертання до незнайомої людини: мо, мой, бре, брий, мой бри, мой бре. Наприклад: Мо, ти шо, не чуїш, шо я ти кличу!? Серед вигуків, зафіксованих у буковинських говірках, є вигуки якими відганяють, кличуть тварин і птахів (виділяють 12 груп). Вигуки, якими відганяють овець: абазь!, абир!, абирь!, абрр! Вигуки, якими відганяють свиней: ацю!, ацьо! Вигуки, якими прикликають індиків: гуль-гуль! Вигуки, яким кличуть кота: мицьмиць!, міць-міць!

Що почитати?

Особливою складовою творчості неперевершеного майстра новели Василя Стефаника є використання покутсько-буковинських діалектизмів, які відтворюють колорит місця й часу. Він у своїх творах цілком зберігає місцеву діалектну лексику в мові персонажів. Цей говір є рідним для Стефаника: він розмовляв ним у дитинстві, а у роки студентського навчання багато ходив буковинськими селами, збираючи народний фольклор. Діалектна лексика, що існує в новелах автора у великій кількості, створює враження не діалектних вставок, а єдиного мовного потоку. Наприклад, у новелах “Засідання”, “Вовчиці”, "Сини”. Літературним побратимом Василя Стефаника можна вважати Леся Мартовича. Свої новели з селянського життя Лесь Мартович писав покутсько-буковинською говіркою української мови. Це можна простежити в жартівливій повісті «Забобон» або в оповіданні «Булка», тощо.

А ми продовжуємо збагачувати свою мову, тому пропонуємо цікаві слова 

покутсько-буковинського діалекту: гладун - глечик, грінка - відрізаний шматок хліба, порекло - прізвисько, путня - відро, пивка - м’яч, твар - обличчя, шутий - безрогий, тощо. Також цей діалект має деякі іншомовні запозичення, а саме слова з румунської мови, але не менш цікаві: сараку - бідолаха, дзестри - придане, клака - толока, бринзя - солоний сир та ін. Загалом лексична база цього діалекту досить широка та по-своєму особлива.

Традиційно лишаю посилання на словник буковинських слів.

І обов'язково спробуйте свої сили у  вікторині "Буковинські слова, які вас здивують ".  Це буде цікаво!