Феєрія мандрів

 

Вишиванка: мова твого краю

Борщівська вишиванка - справжня перлина української вишивки!

Неймовірно красива борщівська вишиванка – величезна історично-культурна цінність і гордість Борщівського краю на Тернопільщині. Загалом борщівську вишивку можна охарактеризувати як сорочки з цільною, злегка об’ємною вишивкою, домінуючим кольором в якій є чорний, інші кольори використовують лише для обрамлення контурів орнаментів які вишиваються. Ці сорочки стали справжньою візитівкою свого регіону, а розповіді про їх красу та неповторність лунають по всьому світі.

Оповита легендами

Розглянемо детальніше в чому особливості борщівських сорочок. По-перше, у чорному кольорі ниток. Хтось каже, що в такий спосіб стародавні майстрині шанували землю, хтось пояснює використання чорного кольору більш сумною легендою. У 16-17 столітті нещадні татари повбивали всіх чоловіків у всіх селах та містечках цього краю. Плачем вкрилася Тернопільська земля і жінки в знак великої жалоби поклялися впродовж семи поколінь носити вишиті чорними нитками сорочки. Навіть святкові та весільні вбрання вишивались в такий темний колір. Розповідають також, що якось на Борщівщині виникла хвороба, від якої потерпали лише жінки. Аби захиститися, вони почали густо розшивати сорочки чорними нитками. Це їх і вберегло, адже в давнину вірили: чорним кольором, що асоціюється зі смутком, можна обдурити смерть.

Традиційний стрій

Попри закладену в ній траурність, борщівські вишиванки з барвистими вкрапленнями виглядають дуже ошатно. Існують два типи такого вбрання: повсякденна сорочка — із візерунком тільки по коміру та на манжетах, і святкова, що має орнамент на грудях, спині, плечах та по всій довжині рукавів. Один такий розкішний рукав жінка могла вишивати цілу зиму. Тому однакові сорочки траплялися не надто часто — кожна рукодільниця вкладала в своє творіння власну душу й фантазію.

Традиційний стрій на Поділлі передбачав домоткану додільну сорочку, чорну одноплатову обгортку-горботку, запаску та тканий пояс. Головним убором слугували очіпки, намітки, хустки, а молоді дівчата переважно носили віночки. На Західному Поділлі весільні вінки робили з барвінкових листочків, накладаючи на конопляне або лляне пасмо. Щоб вінок не розпадався, листочки скріплювали тонким мотузком, який майстерно ховали. Із прикрас надавали перевагу кораловому намисту чи каменю.

Шви, стібки і вузлики

Окрім кольору, специфічними для борщівських вишитих сорочок є і типи шву - вишивались вони товстими вовняними нитками, дуже сильно закрученими по спіралі. Насправді технік вишивання борщівських сорочок дуже багато, всіх й не перелічиш: колодка, хрестик, хрестик з підстилом, кучерявий стіб, гаптування, стебнівка – лиш деякі з них. Буває так, що в одній сорочці поєднується до п'яти типів шву. Проте кручений шов є найбільш характерним для борщівських вишиванок. Цей шов нагадує своїм виконанням шов "вузлики", з тією різницею, що на голку навивають багато витків нитки й отримують довгий стібок. В народних вишивках такий шов називають "витим", "крученим", "кучерявим", а сучасним майстриням він відомий під назвою "рококо".

Про що говорять орнаменти

Борщівська вишивка відрізняється своїм оригінальним орнаментом, який має декілька типів і відображає духовність та естетичні уявлення майстрів. Основним елементом борщівської вишивки є геометричні фігури, серед яких найчастіше зустрічаються трикутники, квадрати, кола та ромби. Окрім геометричних фігур, у борщівській вишивці зустрічаються рослинні мотиви, зокрема квіти, листя та гілки. Ці елементи часто комбінуються між собою та утворюють складні візерунки. Кола символізували сонце, початок нового життя. Звивисті лінії відображали нескінченність людського буття, продовження роду, а також вічність людського духу, різні етапи в житті людини. А ще вони нагадують річки, воду – як впорядкований і спокійний плин людського життя. Ламані лінії – то символ багатства, відтворення сільськогосподарського приладдя. У них можна побачити елементи плуга, яким орали землю, ціпа, яким молотили снопи. Ромб, як вважають етнографи, символізує засіяне поле, плодючість і народження.

Для вишиванок цього регіону існувала чітка триярусна система розміщення орнаменту на рукавах. Верхня частина рукава, як її називали «уставка», була найбільш щільно заповнена вишитими узорами. Нижче, під «уставкою» розміщувалися так звані «морщинки», а нижче - смуги вишитих узорів аж до зап’ястя, при чому смуги могли розміщуватися як вертикально чи горизонтально, так і по діагоналі. Вибір розміщення вишитих смуг залежав від місцевості де вишивалася сорочка, також такі смуги мали свою конкретну назву. 

Борщівська вишиванка у сучасні дні

Упродовж століть борщівська вишиванка зазнавала змін, проте й донині не втрачає своєї популярності. Народні майстрині, шануючи українські традиції, з любов'ю виготовляють їх та прикрашають вигадливими узорами. На сьогодні вишивають сорочки не лише нитками, але й оздоблюють їх бісером та стеклярусом. Це надає їм урочистого вигляду. Одягнути таке вбрання можна на свято, на роботу і навіть вдома. У 2020 році борщівську народну вишивку внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.

Про борщівську вишивку написана також не одна захоплююча книга. Одним з найвідоміших і найцікавіших видань є книга «Борщівська народна сорочка» Людмили та Олексія Покусінських, де зібрані справді безцінні матеріали про різновиди крою, техніки шиття та традиційні візерунки борщівських вишиванок.

Борщівщина справедливо славиться чорними вишиванками з унікальними неповторюваними в жодній іншій області орнаментами, технікою вишивання. Аналогів їй нема ніде. Тому у багатьох митців вона викликає зацікавлення, надихаючи їх на поезію, музику, малювання. Більшість мистецтвознавців, етнографів та вчених сходяться в думці що до сьогодні лишилися практично в первозданному вигляді саме борщівські та полтавські техніки вишивання та орнаменти, вони практично не зазнали впливу інших, не зовсім автентичних течій в вишивці. Борщівська вишивка – феноменальне явище, яке назавжди зберегло фрагменти трипільської культури.

Пропонуємо спробувати свої сили і продемонструвати знання, взявши участь у вікторині "Чорні як рілля. Барвисті як пам'ять."